Яке строкате пір’я в пташки, —
зліта, зірвавши тятиву.
І не соромиться ромашки
метелик, впавши на траву.
І спів спиваючи по краплі,
дивуюся: та й щедротратні
озвучені липневі дні.
Бо й каркання було б достатньо
давно оглухлому мені.
І кожен овоч, як годинник,
указує на час бджолиний,
на надмір розкошів та барв.
Та, мабуть, вища є причина
цвітіння й буйнування трав.
По цяпці ряска непомітно
взеленює глуху блакить…
Я неспроможен, часе літній,
у межі погляду вмістить
ані кульбаб, ні конюшини:
пух обернувся в насінини,
вже й листя стигло шелестить…
П’ю пахощі по крапелині,
та спраги серця не втолить…
Ось виплива з глибин лілея
і дивиться: а що під нею? —
тремтить щось біле — не збагне…
І прище коло вогняне…
Сплива краса за течією…
Мені б і будяка задосить,
хмільного духу крапиви,
коли б не знать, що срібні коси
зітнуть й волосся з голови.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »