Надходить затишок, надходить і печаль;
закличний сум очей твоїх – причаль!
І губ твоїх незаймані свята.
Долонь твоїх ласкава самота.
Ти вся – молитва, що ніхто не зна.
Ти – в осені захована весна.
Не зроблений природи перший крок.
Захований під кригою струмок.
О світе мій, невже без таїни
народжуєш троянди й полини?
А ось кохання вічна таїна:
полин-троянда – квітка це одна.
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »