Взимі, мої тату, взимі, мої мамо,
Коли замете нас по очі снігами,
Коли запечатає землю і воду,
Корівка важка буде ждати приплоду
В тривожному дусі тепла й молока.
Дитячі голівки погладить рука, —
То баба та дід біля теплої печі
Діждуться святої вечері й малечі.
А ми на той час макогона оближем,
Кутю замішаєм і жарти облишим, —
як Бог нам засвітить над комином зірку
І перша колядка сяйне з-за узгірку
Гірким, і глибоким, і древнім, аж страшно;
Коли тітка Ніна надійдуть поважно,
Майнуть у вікні Василина й Іван,
Уклоняться в дверях Василь, Катерина, —
Чия то рука небеса отворила,
Щоб знову змішатися нам і вам?
То Бог свої брами для нас отворив.
як друга колядка гримне згори,
Тоді ми іще раз посидим рядочком,
Взимі, мої рідні, і ви, й ваші дочки.
…Весь день я млоїлась, каралась думками:
Гості іздалеку — не заблукали б.
Коли мої діти заснуть на печі
При світлі ялинки і калачів,
Розцвітить віконце зоря пишноуста, —
Півпляшки горілки і кисла капуста.
я в часі знайшлась, хоч не вір очам:
У золото-чорному димному крузі
Виводила Ганька, ридала Катруся.
Тато підпермся рукою й мовчав.