Валерій Ілля

На смерть настінного живопису української хати

"…і білить день, а завтра Великдень”

мати побілили стіни донька квіти у біле сіє
парубкові легше у чистім полі вмерти
ніж торкнуться вітром погляду до неї
діточно повіками закліпали пелюстки
то із білого народ мій сходить!
задивився на Великдень сам на себе в біле
квіти квіти квіти
хто там
хто там в присмерку народу плаче
хіба ж квіти ті Господь забуде?!

1984

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle