Несуть дівчата просту хлібину,
Рожевий хліб,
на зорях спечений.
Пахне всесвітом
і руками жіночими.
Пахне болем, думками Тараса,
Пахне стріхою і дощами,
Мій круглий хлібе,
Як доля мого народу,
На всі боки однаковий.
Мій чистий хлібе,
Як наше сумління чисте.
Дзвінкий мій хлібе,
Луниш історією.
Насущний хлібе,
Як праця наша насущна.
(Рожевим хлібом — святим на голови,
Ні, блазнювань таких
ми не дозволимо!)
Летить зерно, як бджоли в вулень,
І шепіт, шепіт — по про минуле.
А про майбутнє — на повні губи
Гуде хлібина, неначе бубон.
О геніальний, священний хлібе!
Тебе цілуємо і колінкуємо
Перед тобою.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »