На перевал ми вилізли помалу
І потекли назад із перевалу,
Забувши з межигірного віконця
Душею доторкнутися до сонця.
А дерлися по кручі ради того,
Щоб причаститися до чуда вогняного,
Серцями спалахнуть у сонці-вірі.
Вернулися такі ж суєтні, сірі, –
Із перевалу нас прогнала втома.
Лінивість будем проклинати вдома
І знову подумки сягать на перевали.
Вже б і пішли... Та чоботи порвали.
Засмутилось кошеня — Треба в школу йти щодня. І прикинулось умить, Що у нього хвіст болить.…
Читати далі »
Важучі кетяги краси Галузки вигнули бузкові, Немов не справжні, а казкові Суцвіття з перлами роси…
Читати далі »
Осінній день бухикав хрипко, Укрившись хутром листяним. За сторчаком хворостяним Зурмила бджіл прощальна скрипка…
Читати далі »
Зовсім голенькі купались дівчата. Ніч була тепла, Імла як смола. Блиснула блискавка…
Читати далі »
Ми – ковалі своєї долі»,– Старий вівчар казав щодня. Його в комунівській квасолі За землю вбила куркульня…
Читати далі »