Іван Драч

На педагогічні теми

Чому ми нікчемні такі Песталоцці?
Чому я ридаю – сльоза кипить в оці,
Чому до паска я тягнусь рятівного,
Хоч знаю – о, як це потворно і вбого!
Чого це на друзки тріщать тарілки?
Та й в бога хтось наче покрав з-під руки
й шпурляє на землю літаючі блюдця –
Чи там революція, чи там еволюція
Іде в педагогіці шалом реформи,
І космос розгойдують шквали і шторми?!
Ми ситі знаннями. Друковані дуже.
Чого ж ти горлаєш, коханий мій друже,
На це синьооке твоє, синьонебе,
Що мудрості хоче, не ґвалту від тебе?
В церковнім приході закінчивши школу,
Твій батько їв хліб прекрутого помолу,
Та голосом тихим, бувало, лиш гляне:
«Дивись-но мені, ой Іване, Іване!»
На тому вже світі він хліб собі косить.
Чого ж тобі зирку було уже досить,
А вчителька вергає ось, мінометна,
Аж детонується збуджена Етна.
Чому ж оце мати твоя неписьменна,
У педакадеміях, звісно, не вчена,
Не гнута на наше премудре лекало,
Ганчіркою, правда, страшною лякала,
А мокра, то це вже найтяжча покара –
Не била по крилах малого Ікара,
Бо знала, що крила брунькуються в кожнім,
Жила у законі оцім непреложнім!
Тож освятімося коло дитини,
Інакше не варті ми навіть пилини,
І наша ученість, добром не підкута,–
То лжа єсть прелюта, то лжа єсть прелюта!

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle