Позбиралися в коло корови.
Ах яка це свята благодать,
коли можна посеред розмови
ще й ромашку суху пожувать.
І згадати коров'ячим словом
молодого, як цвіт, косаря.
І зітхається світло коровам.
І зітха на півнеба зоря.
Запливає зоря за лісами,
мов за обрій іде позіхать.
Мовчки місяць бреде небесами,
щоб сінця і собі пожувать.
Ах поете – ясний побратиме...
Між чужих зазіхань і пихи
кожен з нас за зорею ітиме –
ми пісень золотих пастухи.
А під місяцем зримо побачу,
там, де слід у далеке проліг,
знову падають очі собачі
золотими зірками у сніг.