Микола Хвильовий

На глухім шляху

Глибокі борозни літ... І це — тоска... Куди сховаюсь від могил твоїх? ...А втім, добре: і штучні вона мала, та з часом повипадали з омети. А постать її прибила чвиря. Знаєте — чвиря на глухім шляху. Мороз коле скло, мережить скло. Школа, клас... До повіту — 60, до станції — 80. Навкруги: глуш, глуш, глуш... Це глибокий чатинник моєї несибірської тайги.

...Знаєте, милий друже, от мініатюрний фрагмент із забутої, розвіяної поеми «Азія». «...В п'ятому віці — дикім і далекім — від Уральських хребтів, від Волзьких скель до тихих голубих вод Дунаю: гуни, сармати, германці... І вбив син Мундцука свого брата Бледу. Скажений Аттіла, король гуннів.

...Проходили віки. І прийшов глухий вік — XIV. І на невідомих азіятських .....

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Микола Хвильовий»