На будинки, трамваї, мости, ліхтарі,
на зіщулені постаті й сутінки ранні
падає сніг.

Перескреслює дівчинку в шубці рудій,
що в дрібний кулачок затискає образу
і смокче бурульку, гірку і солону від сліз.

Перекреслює ліс,
де сміються птахи, і дерева, і хмари,
де тонесенька шкірочка криги хрумтить на губах
і, цілунком пробуджена, тане.

Перекреслює танець,
де солодко, легко і затишно нашим рукам.

Перекреслює ночі чекань —
безконечні, безсонні, нудні,
де мороз на вікні залишає весільні троянди,
де сукня весільна — як стужею зібганий цвіт.

Перекреслює світ,
що позначений сумнівом раннім,
що приречений на старцювання і біг…

Цей трасуючий сніг,
наче шріт в зарубцьованій рані…

Цей трасуючий сніг.