Олесь Бабій

На Маківці

І знов я тут, на горах слави,
Де наш ручай шепоче й ліс:
- По битві на полях Полтави
Тут перший український кріс
Спиняв московських полчищ лави
І вперше по віках неволі
Карпатський вітер в світ поніс
Слова нечувані стрільцеві:
«Ми не поклонимось цареві!
Ми прагнем волі!»
То були ясні дні весняні:
Пестило сонце квіття рясту,
І вже бруньки були розвились
На цих березах на поляні,
Коли під шум сосон похилих
Упав нараз
Твердий приказ:
- Наступ!
І понад бори, понад гори,
І над Бескиду темні звори
Гармати глухо заревіли,
Зацокотіли скоростріли.
А гомін з тих верхів злетів
Аж до Дністрових берегів.
Тоді-то тут, в ось тій діброві,
Схилився воїн, в ранах, крові,
А другий впав на полонину,
Хоч мертвий, зброї з рук не кинув,
А третій впав ось тут, край зруба,
Коло зламаного дуба...
Я біля дротів, за ровами,
Убив багнетом над ярами
Стрільця - з-над Кубані солдат;
Вбив брата брат,
Що осліп у тюрмі і неволі,
Мордував він своїх.
Що за сміх, що за гріх,
Що за іграшка долі!..
З тих гір пішли стрільці вперед,
На рідні доли...
Хлопці то були - як соколи...
І соколиний їх був лет.
Аж до Дністра...
По Липу Золоту...
По Збруч і Сян...
І по Карпати
Полинула, як гураґан,
Стрілецька пісня в пору ту:
«Машерують визволяти
Своїх братів із-над Дніпра
З московських кайдан».
І пісню ту од роду в род
Співає весь народ.
А нині, нині тихо сплять:
Один, і другий, тридцять п’ять...

Мандрівнику, йди до верхів
Вклонитись тіням тих борців,
Що прагнули у люту днину
Підняти схилену калину,
Розвеселити Україну!

 

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Олесь Бабій»