Муміфікую вже, так, так,
сувої споминів і втрат,
гарячо-журний снігопад,
можливість зрад,
можливість волі,
а під очима накип солі —
чи ти повернешся назад?
О доле!
Коли?
Бо думка йде вже навпрошки —
я не спішу і спотикаюсь.
Воскресни усмішкою вмить!
Чекаю…
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »