Море з моря ткалось гладко,
Шовком слалося до стіп.
А по ньому йшло дівчатко,
Голе й чисте, наче хліб.
Море крила піднімало,
Відлітало в ніч, як птах.
Я відчув журби немало
На зцілованих устах.
Море падало на скелі
І кричало, мов Ікар.
Як дві зірки невеселі,
Ми тулились поміж хмар.
Море вранці шелестіло,
Тліло, як осінній ліс.
Наче хліб, дівоче тіло
Мало присмак сонця й сліз.
Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками…
Читати далі »
Я стужився мила, за тобою, З туги оберувся мимохіть В явора, що, палений журбою, Сам один між буками стоїть…
Читати далі »
Найдовша з усіх доріг – Дорога твого приходу. Найбільша з усіх таємниць – Таємниця твого обличчя…
Читати далі »
Візьми мене, як арфу, поміж ноги, І грай, і грай, та струни не порви, Бо я прийшов з далекої дороги, Подібний до згорілої трави…
Читати далі »
Був день, коли ніхто не плаче, Був ясний день, як немовля. Та я здригнувся так, неначе Твоє ридання вчув здаля…
Читати далі »