Я поєдную три стихії — грунт, воду й повітря,
але мої конари схожі на руки Садівника.
І хоч якийсь філософ казав,
що не знає нічого чудеснішого в світі,
аніж яблуня в плодах,
я заперечу йому. Бо найдивніше з див —
руки Садівника.
І коли я приношу на пагіллі насіння своє
в соковитій, запашній оболонці,
котра так смакує птахам і дітям,
мені здається тоді, що конари мої
схожі на руки Садівника.
Від першого паростка й до стовбура,
від найтоншої гілочки, скутої кригою,
до квітучої крони
я належу Садівникові, бо закохана в нього…
Мовчіть! Що знає про любов той,
хто не виплекав жодної яблуні?! Жодного дерева!
Так, я кохаю його, свого Творця і Навчителя.
Я поєдную три стихії — то моє знання про світ
і людину.
Садівник поєднав у собі Всесвіт —
вічний, творящий…
Але й про себе він не дбає так,
як про основу знань
Саду.
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »