Павло Мовчан

Моє вікно

Моє вікно. Перекреслене рамами.
Обплетене вітами яблунь,
обліплене листям.
Воно
з шматками блакиті
склом облите.
На ньому, мов шаблі,
танцюють блискавки дзвінколезі.
Йому належить
через квадрати
світло цідити в кімнату,
вихлюпувать з сірих стін
все темне на вулицю.
Моє вікно — то кін,
де я роль головну виконую.
Я часто бачу, як воно плаче
і журиться.
Коли я спочиваю,
воно блукає
сонними вулицями,
освітлене лампою,
обліплене листям,
воно витягує з нічної твані
зірчасте намисто,
дукачем — місяць ранній
і висипає в жменю моїй коханій.
А на світанні,
стомлене і веселе,
воно приносить мені сонце багряне,
кладе на обличчя,
мої очі лоскоче й шепоче:
— А вже нерано.—
Моє вікно віда
про мої радощі і біди.
Я до нього тулю чоло
і зір бентежний.
Моє вікно склом обмежене,
проте не завішене шторами.
Моє вікно — то моя душа прозора.
Люди, загляньте
в моє вікно!