Коли іде зі мною до криниці,
Коли мене з роботи зустріча,
Я вдячна тихій муркотливій киці,
Немов не киця це, а дитинча.
Так лагідно уміє притулиться,
Що хоч бери та прикладай до ран.
Це вже не киця, а моя сестриця
Або коханий, і у нас роман.
Роман у кицьки та у поетеси?
Це, може, й смішно, а либонь, що й ні.
Бо не страшні мені ніякі стреси,
Образи й біди також не страшні.
М’який клубочок — я це добре знаю —
В тяжку хвилину, у найважчу мить
Підкотиться — і тихо запитає:
— Чому ти плачеш? Що тобі болить?
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »