Надія Кир’ян

Мій сад

Я посадила сад. І в білосніжну піну,
Що легша за морську, пірнаю із гори.
І вже не сад цвіте, а чарівна країна,
Для мене тут Париж, Венеція і Рим.

У вишеньки міцна, мов різьблена, статура,
Вона десятки рук до неба простягла.
Оце самим творцем дарована скульптура,
Що молиться в цвіту до сонця і тепла.

Пробили міць землі зелені гострі стріли
І голову підняв у всій красі тюльпан.
Хустиночки кульбаб навкруг зазолотіли,
Мов золоті сонця, на весь кіноекран.

Весна, мов диригент, змахне рукою легко —
Таємний знак шпаку, і солов’ю, й бджолі.
До мене в сад летить із вирію лелека
І на весь світ гуде палкий орган землі.

Як в храмі, у саду я стану на коліна —
Віч-на-віч можу я із Богом говорить.
За тебе я молюсь, частинко України,
Дорожча за Париж, Венецію і Рим!

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle