Мій безмежний, хуткоплинний світе,
не втікай зі слова, постривай!
Дайся хоч у пісні зрозуміти,
де ти справжній? І надію дай
віднайти себе в сяйнім огромі…
Не знайшла ж саму себе Земля?
Сиротою самотую в домі —
лиш зоря зі мною розмовля.
Кличу всі світи до себе в гості!
Всім їм щиро серця наділлю…
І зорить на мене з високості
Той, що кликав на Хресті Іллю.
Господи! Не дай життю дотліти
без Любові, що животворить
а навчає й пташечку радіти,
що безмежна в пісні — кожна мить.
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »