Давить душу це осіннє слово,
Тож не дивно, що самі собі
Ми пускаєм кулі часом в голови,
Закусивши зойки на губі.
Шлях у всіх кінчається труною,
Кожному призначена межа,
Де порветься тихою струною
Муками натягнута душа.
Давить душу це осіннє слово,
Тож не дивно, що самі собі
Ми пускаєм кулі часом в голови,
Закусивши зойки на губі.
Шлях у всіх кінчається труною,
Кожному призначена межа,
Де порветься тихою струною
Муками натягнута душа.
Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина…
Читати далі »
Де зараз ви, кати мого народу? Де велич ваша, сила ваша де? На ясні зорі і на тихі води Вже чорна ваша злоба не впаде…
Читати далі »
Можна вірить другові чи милій, Марить наяву чи уві сні, Білизну червневих ніжних лілій Заплітать букетами в пісні…
Читати далі »
Минуле не вернуть, не виправить минуле, Вчорашне — ніби сон, що випурхнув з очей…
Читати далі »
Немає смерті. І не ждіть — не буде. Хто хоче жить, ніколи не помре. І будуть вічно веселитись люди, І танцювать дівчата в кабаре…
Читати далі »