Мері Крістмас, Джізус Крайст!
(Veseloho Rizdva, Isuse!)

Вертеп
Vertep

(На основі традиційних українських вертепів
і фольклорних переказів народів Центральної Африки)

Божевільний професор Мушка дуже любив черепаховий суп у кубиках. Одного разу до нього прийшли представники партії зелених і сказали: «Як ви можете їсти черепах, адже вони, як і ви, піклуються про своїх дітей, займаються любов'ю, співають, врешті-решт». (Чути спів черепахи). Тоді божевільний професор Мушка дістав ручну гранату РҐД-5 і сказав: «Черепахи не співають».
(Чути вибух гранати РҐД-5).

Іноді улюблений смак сильніший за соціальні стереотипи. Черепаховий суп у кубиках - насправді черепахи не співають!
(Чути спів черепахи, після цього вибух - спів зникає).

Соціяльна реклама. Для безкоштовного розміщення в етері.

Події відбуваються в прикордонних районах Ізраїля та Палестини. Гурт пакистанських наркобаронів (gipsy kings, «тріє царі»), дізнавшись про швидке народження Ісуса, намагаються нелегально перетнути ізраїльський кордон, щоби принести Ісусові дари і в такий сакральний спосіб забезпечити подальше процвітання свого злочинного бізнесу на нових територіях. Командувач об'єднаного федерального контингенту, окопний генерал І. (Ірод), котрий своєю чергою контролює місцевий ринок важких наркотиків, дізнається про наміри пакистанців і намагається зашкодити їм. Під час митного контролю під шкіру одного з наркобаронів непомітно вживлюється чип - транзисторний індикатор, за допомогю якого федерали відстежують рух пакистанців. Проте представники анонімних спецслужб попереджують трьох царів і тим вдається позбутися переслідування. Один з царів втрачає руку з чипом, відірвавши її за допомогою саморобного вибухового пристрою.

В цей час у прикордонних районах відбувається перепис біженців, які живуть у фільтраційних таборах в буферній зоні. Поміж інших біженців на перепис ідуть Йосип з Марією. Марія чекає на дитину і згодом народжує її на фермі, поблизу придорожнього кемпінгу, в якому родина зупинилася на ніч. Саме тут Тх знаходять наркобарони, а також натовп ямайських емігрантів, котрі почули в себе на батьківщині від сектантів-вудистів про Ісусове народження і поспішили перетнути Атлантичний океан у порожніх трюмах нафтовозів, бо вважають Ісуса новим ефіопським королем, чий прихід був напророчений у давніх растаманських переказах і перших письмових пам'ятках, вивезених до Ямайки легендарними ефіопськими вождями. На думку ямайців, Ісус має відновити міць і суверенітет ідеального африканського королівства. Розчарований Ірод, дізнавшись про вдалий маневр спецслужб, наказує федеральній авіації нанести ракетно-бомбові удари по фільтраційних таборах. Гинуть тисячі мирних мешканців, передусім - діти й жінки. Проте каральні операції не приносять очікуваного результату - Марія, Ісус і Йосип тікають на південь, завдяки маловідомій єгипетській повстанській організації.
Під час нелегального переїзду через пустелю Марія з Ісусом губляться. З'являється Мама-Кока - відлучена від церкви неканонізована альтернативна свята, для появи якої місцеві мешканці вживають потужні галюциногени. Мама-Кока допомагає Марії й Ісусові, не даючи їм померти і вигодовуючи їх листям коки, приготовленими за давніми рецептами єгипетських прикордонників. Марія щасливо повертається до Йосипа.
Останні силові рішення Ірода викливають незадоволення у федеральної влади і призводять до відставки генерала. Ірод ще деякий час намагається утриматись при владі, залучаючи для цього сучасні PR-технології, проте спецслужби вже отримали «замовлення» на його ліквідацію. Згідно з передбаченнями пізніх іранських сур, Ірод гине під час кримінальних розборок на цвинтарі мертвих телевізорів.

Сцена перша
Телестудія. Окопний генерал Ірод (стрьомний неприємний суб'єкт) дає інтерв'ю представникам реґіональних ЗМІ

час це змія яка полює на метеликів
скажімо високі зелені стебла часника що ростуть перед будинками
або мости через замулену ріку на яких валяються
фісташки і лотерейні квитки -
хто знає з чого насправді складається твоя присутність
хто знає можливо все це лише звір який проповзає піском проповзає піском і цей пісок він наче тісто і наче цукор і цей пісок він склом засипає папери в конторах

і монітори в квартирах розвіюється із кишень носовичків і консервних бляшанок
вони говорили що чекали на нас що ми їх визволили і тому
ми можемо розраховувати на них
вони стверджували що тепер все владнається власне що ми
все владнаємо з їхньою допомогою
в цій країні де навіть не чули що таке гігієна що таке чиста вода
тому що вода тут ніби пісок — тепла й зникома розсипається між пальців
наша чорна дивізія швидко втратила свою боєздатність в їхніх пісках
солдати просто вживали наркотики і в повітрі пахло
піхотинськими шинелями

зовсім-зовсім близько від геройської смерти і забуття
адже час він весь час десь поруч він весь час дихає тобі в плече
знаєте це коли втрачаєш форму забуваєш про бізнес
так і живеш
не відповідаючи на листи
не підтримуючи ранкові пробіжки
і не приходячи на зустрічі на які маєш приходити
чи приходячи на них так пізно що краще на них і не приходити

все це тільки велика небесна анімація
небеса лише кавалки помаранчевого пластиліну
яким добрі духи смерти виліплюють очі чоловікам і жінкам
виліплюють серце і виліплюють троянди
пластилін що прогинається під черевиками
і пластилін яким виліплені горла співачок
всі небеса всі піднебесся

я завжди говорив чекай не чекай
таке враження що своїх дітей вони вигодовують оцтом
діти в цій країні ростуть наполегливо як виноград
зорі у цій країні гарячі мов діти при температурі
пісок переганяє свої череди з левади на леваду...

...саме того року стояло на диво холодне літо
листя стікало соком мов щільники медом
білі далекі планети які не збирались летіт
висіли в небі що знизу здавалось мертвим

і того року було багато вагітних жінок котрі мов черепахи
збирались під стінами і крамницями повертаючись з ринків
під шкірою їх животів дихали немовлята
і запахи над ними літали ошматтям якихось уривків
я виріс у цій країні я знаюсь на кожному знаці
я знаю як ці жінки вичісують бруд із волосся як виливають воду із глеків
так а ще можна було помітити як хтось залишає в небі відбитки пальців настромлюючи на хрестовини розбійників ніби метеликів

Сцена друга
Кемпінґ при дрібному тваринницькому кооперативі.
Чоловік і жінка, головні герої вистави, говорять переважно про побутові негаразди мандрівки

— ми пройшли цей шлях

— я знаю

— що лишилось ще

— терпіти

— скільки тут птахів
буває

хто це за вікном?

— це діти

— з ким насправді ти ночуєш
звідки смак дощу і хліба?

— це дитя в мені — ти чуєш?
плаває всю ніч як риба

ці автозаправки в пустелі і кемпінґи в передгір'ях
хтось їх лишав на шляху хтось їх розсипав як апельсини
подарунками на різдво твого сина

тому ми маємо з тобою безліч оздоб які передаємо з рук в руки
ми маємо жовтий хліб і чорні оливки
ми маємо віск і парфуми ми маємо срібні тарелі
сопілки і гонги які подзенькують в наших валізах

— але чи буде все це звучати цієї ночі?

Сцена третя
Біженці з Ямайки. Співають ґоспелз.
Настрій у всіх бадьорий і піднесений
добрий ефіопський король мав би перетнути п'ять кордонів і сім морів
щоби потрапити до нас мав би пригнати зграї китів і череди чорних корів
щоби власкавити всіх наглядачів і їхніх сумних дружин
щоби заповнити своїми дарами останню із порожнин

добрий ефіопський король прожене левів із наших полів
з ним прийдуть танцівники з очима дельфінів і діти з крилами журавлів
він заліпить виразки глиною і рани заллє молоком
він вийме скалки з дитячих очей довгим своїм язиком

ми пливли до нього в зачинених трюмах із щурами і табаком
ми чули як сіль роз'їдає дерево і як риба рухає своїм хребтом
в теплій пітьмі гнилих нафтовозів ніби в його руці
лише за місячними наших дружин відраховуючи місяці

той хто діждався його народження бачить як він росте
як він сталевим білим ножем зрізає бадилля густе
як знаходить натільні хрестики і розгляда цілий день
або співає сидячи в затінку ефіопських пісень

Сцена четверта
Gipsy Kings. (Cancion del mariachi. (Morena del mi corazon))

— кожен із нас має браслети
кожен із нас має знак на лиці

ось і з небес впали комети
ніби птахи

— ніби дощ на ріці

— знаючи шлях чуючи шепіт
кожного дня женучи віслюків

— доки вві сні в довгому небі
змій розклада полотно плавників

— і тільки тарантули і саламандри
з нами напевно змогли б перетнути час

— звезений крам різьблені скрині
юрмище рік і огром берегів

— певно що хтось знає і нині
скільки ще йти за яким із слідів
— навіть якщо втратити карту
можна лиш тут де вино і пісок
дивлячись в ґрунт бачити нафту
слухати риб
і вагітних жінок

— про це ніхто не знав тоді про це і тепер мало хто знає
але я вже бачив як за ними повзли вужі і перебігали гієни
як за ними котилася спека сріблячи жовті піски
йшли кишенькові злодії і продавці великодніх акцій
як за ними рухались возики торговців циганськими килимами
всі їхні родичі і земляки йшли в потойбічний циганський вирій
І коли хтось із них помирав
вони підбирали його
щоби не лишати на півдорозі
так що я бачив звідки вони рушили
щоправда так і не дізнався чи могли вони взагалі
куди-небудь прийти

Сцена п'ята
Йосип займається самоаналізом і медитаціями

чорні пальці мого ісуса якими він тримає зернята шипшини
коли сарана обережно сідає йому на плечі
від їхнього дотику беруться інеєм стіни
він завжди носить в наплечнику непальські люстерка й дзвіночки овечі

в нього кістки мов срібні виделки і м'ясо холодне й гостре
я бачив що під його нігтями мов під озерами світяться лампи
через що я завжди в його присутності почувався гостем
навіть в своєму домі де після нього лишались шепоти ніби дамби

коли він спав на його повіках висіли краплі бурштину
коли він плакав дзвеніло тихо його намисто
він так говорив ніби заповнював якусь порожнину
що знаходилась поруч із ним і не заповнювалась ніби навмисно

тепер коли всі стверджують що все почалося звідси
я думаю що все насправді почалося деінде
тому що коли говорять що прийде світло долаючи відстань
це ще зовсім не значить що воно своєчасно прийде

а так я знаю що його коліна і його лікті
мають запах дощу мають коштовність зброї
мають смуток неначе леви зачинені в кліті
мають легкість неначе зебри на водопої

і ти все одно повіриш якщо не повірив досі
ось оси ховаються в його волоссі
ось оси займаються якоюсь важливою справою
між лівою його рукою і правою

Сцена шоста
Радіопереговори шовіністично налаштованих пілотів вертольотного батальйону ізраїльських військово-повітряних сил

— ми не могли помилитись? пролітаючи над каньйонами
не так вже важко збитись із курсу втрапити в чужі небеса
оскільки небо воно підступне воно має безліч входів і виходів
таємних кімнат і коридорів у яких бовтається вітер
ніби дзвоник на коров'ячій шиї а надто в цих місцях
де рівнина така пласка що бачиш всі гострі обірвані краї неба
які звисають над нею

— ми не могли помилитись
в наших картах ніби в легенях так багато повітря
що його вистачить щоби не заблукати
я бачив наші сліди вони тятись зі сходу від наших баз до сонних будинків
в яких прокидались діти і акваріумні рибки

— я бачив раніше цих дітей і знаєш все що я можу сказати
це те що якщо в їхніх жилах і тече вода то ця вода кип'ячена
вони всі ніби вже знають наперед чим закінчаться їхні сни
і якого кольору буде трава на перевалі
тому що небо над цією країною велика лисяча нора з таємними
входами і виходами про які знає лише лисиця що пробігає вгорі
залишаючи за собою запах напалму

— тому ми не могли помилитись адже десь поміж ними був хтось один
хто не повинен був дожити до ранку той хто ховався в цих норах
і кого не можна було витравити звідти навіть нашим вогнем і нашою пропагандою

— я часто думаю що буде з тими хто вижив
і що буде з нами в такому разі
вирісши серед такої кількості душ які приходять
кожного ранку підгодовувати своїх акваріюмних рибок
ким вони можуть стати
чи стануть вони мисливцями чи будуть вони полювати в небі
на свою стару лисицю з її вічними ґлюками
чи дозволять вони нам допити наш пообідній скотч

— знаєш той хто скаже що ми могли помилитись мав би приїхати
сюди скажімо в якості туриста витрушуючи з білих ґольфів путівники
і кредитні картки він би побачив
що в цих місцях ластівки над головою змахують крилами важко мов кури
а самі крила в них гострі мов парасольки
вони ранять ними зелень на деревах зрізаючи її
своїми лезами

— з іншого боку я думаю адже ніхто не бачив цих дітей
ніхто не побачить ці душі що марно блукатимуть в небесних норах
над околицями палестини
кілька тисяч неврахованих господом дихань маленькі долоні що сторожко плескають
виганяючи зі сховку стару лисицю
хто їх побачить звичайно якщо обтяжене ними повітря не прорветься дощем над морем
та ще дизельне паливо в наших машинах буде пахнути адреналіном

— тут головне триматись подалі від пустелі бо коли
наближаєшся аж надто
в етер пробиваються їхні ефемки з чорною тягучою гумою музики
вони співають так ніби в них в усіх вставлені металеві
пломби на зубах якими
вони вгризаються у твоє горло відбираючи мову як сир або хліб
натомість тримаючись вище аніж потрібно можна назавжди заблукати
в цьому небі де дитячі розбомблені душі б'ються в бортове скло
мов чайки

— так а найгірше те що з часом ти пізнаєш кожну із них вирізняючи
поступово кожен шрам на вилиці кожен поріз на руці кожен
ідентифікаційний номер
розуміючи що серед них когось не вистачає хтось мав би бути іще
хіба що ми помилились
але ж ми не могли помилитись

Сцена сьома
Мама/кока, загалом по ідеї - другорядний і необов'язковий персонаж, її появу тут можна трактувати як галюциногенне явище. Можна, звичайно, і не трактувати

мама/кока з тобою листя цибулі
мокрі волокна бавовни овочів і морів
твоя дорога зіткана із жовтого і золотого
сягнувши твого коріння твого вугілля забудеш чого ти хотів
і для чого

мама/кока якщо ти дихаєш зябрами ти ковтаєш
воду ніби вино і чорний хліб немов наживку
якщо ти знаходиш пори в воді і дихаєш тією водою
якщо ти розкручуєш власний язик немов кіноплівку

воском лежать небеса воском і шоколадом
любов мама/кока дорожча аніж її виправдання

ми мало бачили але те що ми бачили варте того
щоби його побачити так що ще невідомо
хто облажався адже твоя дорога зіткана із жовтого і золотого
тому невідомо що буде потому ще невідомо

Сцена восьма
(business times). Угорка й угорка - негативні персонажі, власниці тіньового бізнесу, пов'язаного з купівлею-продажем дітей з країн Східної та Південної Європи в Угорщині, Польщі та країнах, що входять до Шенґенської зони.
Другорядні персонажі, взяті з усної народної творчості

ось тепер повертаючись до своєї справи
за номером таким-то говорячи про колишній бізнес
я мушу попередити що всі ці ваші заяви
про аморалку встид і всяке таке там різне
все це насправді гівно вони нічого не важать
адже говорячи про економіку ми маємо розуміти
що з такою химерною конституцією як ваша
продавати дітей це взагалі потрібно вміти

якщо ти торгуєш дітьми цими маленькими покидьками
які так і думають як би тебе нажухати
тут треба завжди розуміти що все що робиться потайки
все одно вийде назовні так що можеш його й не рухати
тим більше за наших часів коли саме поняття
чесна торгівля зникає мов не до речі
можна скажімо спробувати більш спокійне заняття проте хороший бізнес - це хороший бізнес тут важко щось заперечити

в подібних справах головне це команда особливо якщо навколо
тебе всілякі придурки якими наша вітчизна
зазвичай багата або коли торгівля йде невиразно і кволо
до того ж на вулиці тотальний дефолт і дороговизна
от ми й тримали контору мали собі клієнтуру
всю цю мастурбуючу юнь із передмість будапешта
вчасно сплачуючи датки панові богу і в комендатуру
самі не завжди розуміючи куди дівається решта

крім того ми мали своїх посередників в европі і на балканах
хороші хлопці якщо зважити на специфіку їх роботи
завжди з купою фальшивого золота і помилками в бізнес-планах
в червоних шовкових сорочках зі слідами блювоти
одним словом - народ нервовий фашисти і содоміти
ось вони і перевозили нам косівських сиріт чорногірських злиднів
котрі з'їдали все що траплялось під руку ніби терміти
але ж хороший бізнес - це хороший бізнес так що варто було терпіти

я запідозрила ще з зими коли ще й сніги не спали
на берегах дунаю коли ще не квітнули абрикоси
що поруч вже є десь криса що вони її вже заслали
так що ось-ось посиплеться різне гівно і погрози
ось так ось мої сирітки ось так мої лебедята
юні модельки зі скоп'є горде слов'янське коліно
тепер і мені дорога надійно бач перетята
а з огляду на мій термін перетята справді надійно

так що рухайте справу ховайте мене за ґрати
давайте хапайте за барки як ви собі це вмієте
панове присяжні ок що б я хотіла сказати
хороший бізнес - це хороший бізнес ну ви самі розумієте

і ось тепер повертаючись до джерел і початків
я би хотіла зазначити давайте - звернімось до теми
що я врешті зробила поганого для нащадків
я ж немовлят наприклад не різала у вифлеємі
тому дорогий присяжний папік з обвислим нервом
кого би ти став судити за ті кілька тисяч дихань
які продихають щоночі густе африканське небо
і перемовляються своєю мовою стиха

але alles ist schon mein lieber цей наш beatifull business
keine scheisse папаша ми з тобою не винні
так забагато лиха над головою висне
наче риби в дунаї наче курвів у берліні
зате вже тепер на мене кожен буде шипіти
будуть собі забавлятись аж справа дійде до бійки
молитимуться у церкві дописуватимуть у шпіґель
зніматимуть кінофільми співатимуть коломийки

— думаєш що він прийде?
— він має прийти
він розуміє що справа зайшла аж надто далеко
і що не можна зіґнорувати цю зустріч
— я думаю він не прийде велика спокуса
маючи справу зі смертю
працювати через посередників
вісники смерти давно вже не викликають належної їм поваги
— він сильно змінився
— він просто постарів я бачив його
вже після бомбардувань він просто постарів
— він міг би якось змінити усі ці речі
шкода що йому не стане часу
— а що коли він не прийде?
— для нього це вихід зіґнорувавши смерть
він буде блукати в цій пустці
не розуміючи зрештою що світ навколо
всього лише цвинтар телевізорів де кожне життя
тримається власного сховку
і кінескопи перегорілі лежать як серця затонулих матросів

— думаю він не прийде

Сцена дев'ята
Цвинтар мертвих телевізорів. Розмова вісників смерти.
Ірод завершує інтерв'ю на оптимістичній ноті

колекціонери метеликів знають якими
крихкими стають крильця комах їхні маленькі тіла
як із них сиплеться труха і пісок розсипаючись поміж пальців

ці траурні лінії візерунків я завжди говорив
річ не в ісусові а в його народженні колір і запах
ось що залишиться в твоїй пам'яті
ботаніка смерти розрахована на поглиблене вивчення
все це втрачає вагу
розчиняючись в часі
мов цукор

...марія виймає грінки десь серед льодів
серед зимових дерев і церков у снігах
сонні тварини входячи до холодів
дихають на постоли на її ногах

в її будинку в кожній з її кімнат
заморені чаплі сідають на чорні гілки
і видно як звечора кришиться білий град
так ніби небо розвалюється на шматки

іще лежать угорі небеса глевкі
іще відлига холодна і нетривка
її молитви іще короткі й легкі
її вагітність ще тільки перетіка

Нюрнберґ-Харків,
травень-серпень 2001

Від автора

Цей текст не писався як текст літературний, себто він не є ані добіркою віршів, ані повноцінним драматургійним твором. Писався він до конкретної вистави театру «Арабески» на конкретну музику групи «Люк», мало того - під конкретних акторів. Уся ритміка тут задавалася музикантами, зрештою, фонетика так само. Отже друкувати всі ці пісні південних слов'ян у принципі стрьомно, тим більше, що після успішно заваленого воїнами Алаха ворлд трейд центру тема кон'юнктурна і нікому вже не доведеш, що писав це ще до нового пожвавлення палестинської війни. Загалом, краще за все взяти цей текст і піти з ним до театру на «мері крістмас джізус крайст», із живою музикою і живими знов таки акторами. Або просто піти до театру. Можна ще повтикати у вечірній випуск новин по телевізору, але по телевізору багато реклами, а реклама - це гівно. Навіть соціяльна.

 

2001