Менi здається, що живу не я,
а iнший хтось живе за мене в свiтi
в моїй подобi.

Нi очей, нi вух,

нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий
в своєму тiлi. I, кавалок болю,
I, самозамкнений, у тьмущiй тьмi завис.
Ти, народившись, виголiв лишень,
а не прирiс до тiла. Не дiйшов
своєї плотi. Тiльки перехожий
межисвiтiв, ворушишся на сподi
чужого iснування.

Сто ночей

попереду i сто ночей позаду,
а межi ними — лялечка нiма:
розпечена, аж бiла з самоболю,
як цятка пекла, лаконiчний крик
усесвiту, маленький шротик сонця,
зчужiлий i заблуканий у тiлi.
Ти ждеш iще народження для себе,
а смерть ввiйшла у тебе вже давно.