Платон Воронько

Мати щоліта полотна білила

Мати щоліта полотна білила,
Праником била, била та й била
В кладку осикову, біля загати.
Гупає праник...
Лягаю спати.
Встану удосвіта – гупає праник,
Мов кроком пудовим ступає світанок.

Й нині, як вечір надходить, не ранок,-
Чую відлунок...
Ні, то вже не праник
Біля загати в качинім озерці,–
Мамина втома відболює в серці.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle