Платон Воронько

Мати щоліта полотна білила

Мати щоліта полотна білила,
Праником била, била та й била
В кладку осикову, біля загати.
Гупає праник...
Лягаю спати.
Встану удосвіта – гупає праник,
Мов кроком пудовим ступає світанок.

Й нині, як вечір надходить, не ранок,-
Чую відлунок...
Ні, то вже не праник
Біля загати в качинім озерці,–
Мамина втома відболює в серці.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle