Я знов один. Покірно одгоріли далі.
Й дарунок твій — малиновий платок
круг шиї ліг. І в золотій печалі
не прилетить в мою кімнату бог —
не прилетить... і крилами кохання
не зашумить привітно над крильцем.
Лиш привид твій розтанув у тумані
і все в сльозах нахилене лице...
Гей, на огні далекого Версалю
тебе вели. Блищала тоскно сталь...
І, може, де в півтемній тихій залі
цілує хтось вишневії вуста...
й сорочку рве... і вже криваві руки
біля твоїх розкиданих колін...
І, весь в крові від огненної муки,
уже лечу далеко од землі...
І вже внизу крізь ґрати зачорніло,
де вартовий карбує мірний крок,
біля вікна знайоме мертве тіло
Й дарунок твій — малиновий платок.