Маю папiр i печаль.
Маю дорогу i небо.
Бiльше нiчого не треба.
Бiльше нiчого не жаль.
Словом тебе не торкну
I не проситиму Бога —
Коло мого полину
Вже не ростиме нiчого.
Навiть сльозу молоду.
Я посилаю за димом.
Бо озирнусь — пропаду.
Не озирнуся — загину.
Вiчне вiдлуння ходи
Чують високi могили.
З неба, вогню i води
Тут народилася сила
— Сила здолати себе
I вiдпустити на волю.
Бо вiдрiзняється степ
Вiд здичавiлого поля.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »