Павло Гірник

Лишаймо на потім плачі і роз’ятрені рани.

Лишаймо на потім плачі і роз’ятрені рани.
Вже скоро й під нами сіпнеться дорога руда.
Ми ще молоді, як під вербами сиві тумани.
Ми ще неспокійні, як вільна весняна вода.

Шикується людство, і кряче над стернями голод,
Та поки у грудях гуде вогняна перезва,
Нам правда зриває класично поставлений голос
І сказане слово на людях очей не хова.

Застогнуть вітри, у Дніпро посуваючи кручі,
І, може, востаннє побачимо чайку здаля…
Лишаймо на потім усе, що колись неминуче,
Бо вже сатаніють під нами вода і земля!

Вертаймось додому. Словами крізь сльози — додому.

Нев’янучим болем — у мову глуху і пісну.
Нам випала доля, освячена голосом грому,
Обпалена чорним, сліпучим вогнем полину.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle