Людина вийшла у безмежне море
із приладом наївного рибалки,
щоб привид щастя, вимріяний змалку,
ловити так, як ловлять альбакора.
Щоб уловити те, що невловиме,
якої віри треба і любові!
Чи знаєш хоч, завзятий риболове,
своєї жертви вигляд або вимір?
Чи не женешся за китом із казки,
щоб власний зміст в стару вложити раму?
Чи всім Агабову потрібно драму
зіграти знов до повної поразки?
Ах, не радій, як клюнуло нарешті,
як в гордому змаганні переміг ти:
з уловом нікуди тобі побігти,
додому добичі не забереш ти,
не донесеш до побережжя Лети.
Хіба, як доля щедра і ласкава,
тоді повернешся у рідну гавань
з обгризеним акулами скелетом.
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »