І
Цілуються з тобою всі, ліліє,
Хто світ побачив у твоїй ограді, -
Метелики легкі, жуки важкії,
Піддаючися красоти принаді.
Я ж, мов чужий в принаднім вертограді,
Віддалеки дивлюсь на цілування
І мовчки віддаюсь моїй досаді;
Яке безрозумне надуживаннє
Святих любові прав і жизні занедбане!
ІІ
Ціпкими лапками стебло тоненьке,
Хибке, твій стан високий обіймають;
Твоє, як сніг уранішній, біленьке
Лице жорстокими вусами торкають
І поцілунками п'ють-випивають
Кадило райське - запашне диханнє,
Що ним уста твої благоухають.
Яке безрозумне надуживаннє
Святих любові прав і жизні занедбане!
ІІІ
Дивлюсь оддалеки... Так від земного
Земля бере своє, бере байдужно.
Вона не знає вищого, святого,
І нівечить лілію благодушно.
Метелики й казюки всякі дружно
Пречисту душу з неї випивають,
Смакуючи в її красі бездушно...
Чиї ж розумні, чесні очі знають,
Про що такі квітки цвітуть-благоухають?
Радосте, небесна іскро! В райську церківцю твою, Ніби крильми, линем бистро У гарячому хмелю…
Читати далі »
"Ой скоро світ буде, Прокинуться люде, У всяке віконце Засіяє сонце…
Читати далі »
Ой чого, чого В славнім Гадячі В усі дзвони задзвонено? Ой чого, чого…
Читати далі »
Чи згадуєш, земляче, край той пишний, Де річеньки блищать сріблом текучим, Де, мов кармазин, червоніють вишні І дишуть медом пасіки пахущим…
Читати далі »
…
Читати далі »