…Боже, як цупко держали…
Хто там… жалобу заграти…
…А!..
То вже суне за ґрати
Сутінь сумної держави.
…Тиша… І знов заіржала…
З того іржання — волати.
Тілу — холодні халати,
Душам — колючка іржава.
Клаптика вічності свідки,
Щуляться від перестуди.
— Хто ви й куди ви?
— Нікуди.
— А звідкіля ви?
— Нізвідки.
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »