Жив чоловік у селі на привіллі,
Хата, над хатою неба глек.
Був як усі. Лиш одне божевілля —
Понад усе полюбив лелек.
Птахи у нього жили на хатині,
В іграшках, меблях, піснях і словах.
Він їх ліпив із веселої глини,
З дерева клеїв і малював.
Він їх собі почепив на воротях,
Щоб пильнували людського гнізда
Лелеченята в червоних чоботях —
І обминала його біда.
В мудрих повчань — борода і сивини,
Бо не один повчально прорік:
„Їхав би в город… Був би людиною…”.
А тут він просто — був чоловік.
Так, як усі, доживав собі віку,
В поле виходив сіять, орать…
Був чоловік — і нема чоловіка.
Тільки лелеки на хату летять.
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »