Надія Кир’ян

Лелеки

Жив чоловік у селі на привіллі,
Хата, над хатою неба глек.
Був як усі. Лиш одне божевілля —
Понад усе полюбив лелек.
Птахи у нього жили на хатині,
В іграшках, меблях, піснях і словах.
Він їх ліпив із веселої глини,
З дерева клеїв і малював.
Він їх собі почепив на воротях,
Щоб пильнували людського гнізда
Лелеченята в червоних чоботях —
І обминала його біда.
В мудрих повчань — борода і сивини,
Бо не один повчально прорік:
„Їхав би в город… Був би людиною…”.
А тут він просто — був чоловік.
Так, як усі, доживав собі віку,
В поле виходив сіять, орать…
Був чоловік — і нема чоловіка.
Тільки лелеки на хату летять.