Ким ти зріс – чи явором, чи буком,
Може, кленом з зіркою на шапці,
Друже мій, похований за Бугом
Разом з кулеметом у тачанці?
Бомба з неба... Прилетіли коні,
Зранені осколками, і впали.
Корчились тумани в оболоні,
Ми нічого в коней не питали.
А вони заплакали криваво
І померли. Що вже їм казати.
Тамували урвище отави.
Зойкнули салютом автомати.
Рідколіссям заквітчались луки.
Коники у золотому танці.
Ким ти зріс тут – явором чи буком,
Може, кленом з зіркою на шапці?
Засмутилось кошеня — Треба в школу йти щодня. І прикинулось умить, Що у нього хвіст болить.…
Читати далі »
Важучі кетяги краси Галузки вигнули бузкові, Немов не справжні, а казкові Суцвіття з перлами роси…
Читати далі »
Осінній день бухикав хрипко, Укрившись хутром листяним. За сторчаком хворостяним Зурмила бджіл прощальна скрипка…
Читати далі »
Зовсім голенькі купались дівчата. Ніч була тепла, Імла як смола. Блиснула блискавка…
Читати далі »
Ми – ковалі своєї долі»,– Старий вівчар казав щодня. Його в комунівській квасолі За землю вбила куркульня…
Читати далі »