Валерій Ілля

Києву

чи чуєш ти у ніщоті своїй і немочі
якою тишею настояні твої церкви порожні
до дна якої по стінах я зсуваюсь ламаючи нігті
кривавлячи душу об німоту голосників
в яких конає немовля світла
геть засноване пряжею нічних польотів кажанів
що випадають із закляклих ротів хору
чий голос востаннє вивільнивши із замордованих тіл душі
несе за обрій їх вже далі журавлиних зойків
ти купа гною
небесних воїв що ратищами з світла берегли ці гори і Дніпро
твій сморід розігнав
ще відтоді як кияни розіп’яли у церкві свою Божу мову
із чаду кривавого своїх днів піславши до неба молитву староболгарським покручем
дивуючись чого це Бог її не чує
Михайлику князю
хоч місяцем зійди над скорботою моєю

1984

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle