Борис Мозолевський

Криворізьке небо

Чи знав тоді, лаштуючись в дорогу,
Як гірко віддзеркаляться в мені
Черлені ліхтарі Кривого Рога,
Твоя печальна постать при вікні?

А криворізьке небо вирувало,
Млоїлося і шерхло у димах.
Які світи мені ти дарувала
У тих ночах, яких уже нема!

Там був ставок і човен на приколі.
Крізь дим злітали птиці вдалині.
І ти мене стрічала в білій льолі
У номері готельнім при вікні.

І зводилася гордо і невтомно,
Аж ідоли в степу лягали ниць,
Дев’ята наша, рідна наша домна,
В підвалини поклавши нашу міць.

Здавалося, як житиму без тебе,
Без неї, без твоїх Карачунів?..
Хитається мій світ золотонебо.
Ти, мабуть, пестиш іншому синів.

І все те так. Але всі дні незгасні,
Всі не допиті нами наші дні
Спресовані в мені, як у фугасці,—
Принишкли і чигають в тишині.

Ні, ні, не бійся! Я не повернуся,
Благословенна юносте моя!
Я тільки хижим птахом стрепенуся,
Коли зачую десь твоє ім’я.

Згадаю став і човен на приколі,
Густі дими над містом вдалині.
І наш готель, де ти у білій льолі
Колись мене стрічала при вікні.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle