Криворівні, де гуцульські хати
До ріки збігають чередою,
В'ється стежка поміж брил загати
Над гаптованою зорями водою.
Кажуть, тою стежкою над силу
В теплу пору і в осінню хвищу
Йшов поет до пралісу по схилу,
Зупинявсь під явором найвищим.
Скільки дум чоло йому палили,
Серце сяло ярим сонцем зрана,
Повінню скресали творчі сили...
Поглинала все те смертна рана.
– Тужить вуйко Йван за нашу долю,-
Шепіт люду шурхотів по ріні.
Й нині чутно перелунок болю
На Франковій стежці в Криворівні.
Засмутилось кошеня — Треба в школу йти щодня. І прикинулось умить, Що у нього хвіст болить.…
Читати далі »
Важучі кетяги краси Галузки вигнули бузкові, Немов не справжні, а казкові Суцвіття з перлами роси…
Читати далі »
Осінній день бухикав хрипко, Укрившись хутром листяним. За сторчаком хворостяним Зурмила бджіл прощальна скрипка…
Читати далі »
Зовсім голенькі купались дівчата. Ніч була тепла, Імла як смола. Блиснула блискавка…
Читати далі »
Ми – ковалі своєї долі»,– Старий вівчар казав щодня. Його в комунівській квасолі За землю вбила куркульня…
Читати далі »