Криниця в зимових полях
Несхибно дивиться на шлях.
Заметена. Лиха. Сама.
Ні щебетушок ластівок,
Ані упадистнх зірок
У пазусі її нема.

Завмерло в глибині нутро.
Не бамкне заспане відро
В цементний дужий дзвін,
В борти цямрин гудуть сніги.
На корбі вмерли ланцюги.
Зима на сотні гін ..

А хтось з базару полем йшов,
Жом одривав од підошов,
Знічев'я, просто так,
Насвистував простий мотив
Й до корби квітку причепив –
Простий червоний мак.

Криницю жаром пройняло,
В душі зашемрало тепло,
Десь з грудочку тепла.
Всміхнувся тихо хтось в полях,
Самотньо вибрався на шлях –
Криниця ж зацвіла...

О дивен світе! Жить тобі.
Бо в найпекучішій журбі,
Як розум вже закляк,
Як в заметілях голова,
Все ж хтось од серця одрива
Тобі червоний мак,
Знічев'я, просто так...