Марта Тарнавська

Кожна зустріч — прощання

Лялі

Не плачте, діти. Розкажіть про себе.
Як моя внучка? З ким вона тепер?
О, вже говорить? Ма-ма, та-та, ба-ба?
Я хочу чути! Запишіть на стрічку!
Розважу вас: скажу вам анекдот
— Сашко розповідав по телефону —
а може ви вже чули? Про ту пару:
любов свою хотіли обновити:
давай-но, спробуєм собачий стиль! —
це чоловік, а жінка каже: добре,
лиш не на вулиці, і не у білий день!
Ось, бачите, смієтесь. Я любила
усе життя, як ви були веселі…
Не легко вам дивитися, як гасну —
рак, все-таки, в цій боротьбі сильніший…
Та, будьте мужні — сила ваша й радість
дають мені снагу життя й відвагу…
Ще житиму, не плачте, смерть — не зараз…
Живіть живим життям, черпайте щедро
із радощів, що їх в житті так мало.
Не відкладайте планів на майбутнє!
Ось, ви хотіли їхати в Европу —
не відкликайте виїзду, поїдьте!
Якби померла я — заждуть, не поховають!
Для тих, хто був близький, в любові жив весь вік,
хто кожну зустріч важив, мов останню,
не треба драматичних розставань!
В обличчі смерті кожний з нас самотній,
чи умирає сам, чи між людьми…
Але я житиму, і ждатиму. Ще, може,
почую вашу розповідь про Зальцбурґ —
купіть мені на стрічці Ґльокеншпіле!
Ідіть уже… Прекрасний день надворі.

…Так сестро, прошу. Дайте вже морфіну:
мов хвиля, знову наростає біль.

1987

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle