Ковток повітря. Ще один ковток.
Звичайний. Звичний. Може, не останній.
Земля зробила ще один виток
навкруг осі, біля космічних станцій.
Комусь не спиться: світиться вікно.
З орбітою зливається супутник.
П'яничка, допиваючи вино,
замислюється: “Бути чи не бути?”
Нічна фіалка струшує росу.
Закохані цілуються у парку.
Запитливо вдивляється Ісус
з розп'яття почорнілого: “Чи варто?”
Вервечки залишаються від зграй.
Холодний вітер шарпає афішу.
На розі зупиняється трамвай
і гальмами врізається у тишу.
Звичайна ніч. Безсоння. Самота.
Безодня неба. Місячна дорога.
Ковток повітря. Зціплені уста.
Протяжний зойк “швидкої допомоги”.
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »
Що ж, напевне, можна жити, ну, звичайно, можна жити, як погасне в серці літа цвіту лампа золота…
Читати далі »