Ковалю, дорогий ковалю,
Великий брате криці і вогню,
Пали у горні кривду і брехню,
Не буде в світі горя і печалі.
Усе життя ти йдеш назустріч дню,
До підлості нема у тебе жалю.
Гартуй же правду із міцної сталі,
Як воїнам гартуєш ти броню.
Без правди ми не можем в світі жити,
Нам тільки з нею у бої ходити
До старості, до посивілих скронь.
Коли ж в горнилі буде жар згасати,
Ми біля нього станемо на чати,
І кожний кине серце у вогонь!
Вечорами пахнуть матіоли, Тихо листям липа шелестить. Я тебе люблю і вже ніколи У житті не зможу розлюбить…
Читати далі »
Під чорноземом, Під суглинками і пісками Пролежало скіфське зерно віками В невеличкім кургані…
Читати далі »
І на Вкраїні білі ночі! Це коли ніжним білим цвітом Черешні в селах зацвітають, Коли в садах буяє повінь…
Читати далі »
Мене питають: «Ти чого мовчиш? Чого задуманий, зажурений сидиш?» А що сказати їм – не відаю, не знаю: Я в мить таку з тобою розмовляю…
Читати далі »
Я маленький, я русявий... А мати ласкаво: «Ходім, сину, до берега, Будем рогіз рвати…
Читати далі »