Оксана Забужко

Королівство повалених статуй

Так, як діти при автопортретах
Двох чортиків — маму і тата,
Учепивши за них власних рук нетверді патики,
Я малюю на склі
Королівство Повалених Статуй,
І гармошкою бгаються обриси ніжні й тонкі.
В Королівстві Повалених Статуй відкрито всі брами —
Бо уже й мародери не ходять
По піднятій — махом! — траві...
Неіснуючі храми?
О так, неіснуючі драми —
А які ж бо реальні, о Боже, які ж бо живі...
Позолота і ляпіс
Злізають, немов епітелій
Із уражених лепрою ликів князів і святих,
І, присівши чи то на надгробок,
Чи то на шматок капітелі,
Гробарі в чорностроях пожовклий розкурюють стих...
Десь там щит Дон-Кіхота,
Десь кинуто плащ Казанови,
Десь намет, де Хмельницький гостив європейських послів...
В Королівстві Повалених Статуй відлунює мова
Із іще не прочахлих —
А вже не розучених слів...
Я малюю те все,
Що зникало, зникає і зникне,
Я у власний рисунок, як в брижі дивлюсь на воді...
Там в траві десь лежить
Голова переможної Ніке:
Я її намалюю —
І крапку поставлю тоді...

1988

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Оксана Забужко»