Солома і порох, де мали стелитися рядна.
Сльоза поза тим, що ти був на свята молодим.
Подихай-но небом, яке тобі сажа і ладан, —
Ялинка щедрує вогню, бо вона собі дим.
Ти кликав додолу сніги, а докликався зливи,
Що змила твої словеса з почорнілих долонь.
І там, коло стріхи і прірви, отам, де щасливий,
Отямився врешті і кинув папір у вогонь.
Зухвалий блукальцю, хоч трохи у хаті загайся,
Не все марнота — є ялинка й тобі на свята,
І дим, що тебе обійме і назветься Чугайстром, —
Нехай політає у снах і по снах політа.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »