Балада
Сиві коні на оболоні
Ходять присмерком попід яблунями.
А вуздечки на них шовкові,
А на спинах у них білі яблука.
Каже кінь до другого:
— Братику,
Розкувались мої копитики.
Підем, братику, знімем місяця,
Може, місяцем підкуємося.—
Та й побігли собі між травами,
Понесли свої білі яблука.
Тільки зорі їм в гриви падали
Та стіною мовчав очерет.
Потім кажуть, що люди бачили,
Як вночі бігли сиві коники,
Сиві коники в білих яблуках —
По зеленій нічній траві.
Поруч бігли так аж до раночку
І тримали в зубах по місяцю,
Поки вдосвіта за осиками
їх густий не сховав туман.
То не лебеді кричали, Не сполохані зигзиці. То ловили яничари Українок білолицих…
Читати далі »
Коров’як на могилі і тирса. Над могилою небо як дзвін. Щирим золотом степ цей світився, Казанами і чашами цвів…
Читати далі »
Неначе йду, а ти за мною вслід — Бігом, бігом, спіткнулася, упала!.. А я й не втямлю, чи палає глід, Чи ватри на узліссях на Купала…
Читати далі »
Піла скрипка, гикав бубон, Сонцем квітла флейта. Сакс надутий товстогубе Ледь за ними плентав…
Читати далі »
Щоб знало межі недолуге бидло Й сиділо мовчки, підле, на цепу, Мене на пострах видовбали ідолом І високо поставили в степу…
Читати далі »