Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста,
в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну.
На голови міщан злітають зорі, наче листя,
у скорчах болю і багатства людський вир заснув.
Бур’ян дахів, співуче зілля, міцний кущ — антени.
На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль.
Червоні раки ламп повзуть по меблях і по стінах,
холоне тіло в сні, душа гниє й сріблиться цвіль.
Руда коханка в теплім ліжку і зоря в портфелі,
старі перини, мокрі рожі і черва з книжок.
В радіостанції натхненний спікер накладає
на ночі грамофон холодний місяця кружок.
Народився бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий…
Читати далі »
Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя боже повезуть…
Читати далі »
Весна — неначе карусель, на каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, і місяць, мов тюльпан, червоний…
Читати далі »
Настурцій ніч і ніч конвалій Пливе музика радієва. В саду тривожний жду - ніч палить - тебе, далека зоре, Єво…
Читати далі »
…
Читати далі »