Коли вогонь у грудях споночіє
І три журби зійдуться коло брів,
Сповідуюсь безсонними очима
Лише тобі, колиско журавлів.
З усіх доріг поклич мене до хати,
Де вицвітає сум на рушнику,
Де пісня спить у стрісі волохатій
І подзвін замовка по чумаку.
Поклич мене спочити на годину
І знову у дорогу проведи,
Село моє, колиско журавлина,
Стеринища окрай доленьки руді…
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »