Коли на кримському базарі
Тебе запродали в гарем,
Ти виплакала очі карі,
І в світ пішла з поводирем.
Воліла нипати сліпою
І жебрати біля церков,
Ніж мав би тішити тобою
Султан свою студену кров.
А нині ти сама в Стамбулі,
Навикла вже до поганьби,
Купця шукаєш на поснулі
Грудей твоїх черстві хліби.
Та я тебе не проклинаю
І непорочності не вчу,
Я тільки сліпну од одчаю,
Бо ти стоїш як сіль вочу.
Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками…
Читати далі »
Я стужився мила, за тобою, З туги оберувся мимохіть В явора, що, палений журбою, Сам один між буками стоїть…
Читати далі »
Найдовша з усіх доріг – Дорога твого приходу. Найбільша з усіх таємниць – Таємниця твого обличчя…
Читати далі »
Візьми мене, як арфу, поміж ноги, І грай, і грай, та струни не порви, Бо я прийшов з далекої дороги, Подібний до згорілої трави…
Читати далі »
Був день, коли ніхто не плаче, Був ясний день, як немовля. Та я здригнувся так, неначе Твоє ридання вчув здаля…
Читати далі »