у голосі зозулі сонце
у солов’їнім місяць
хто викопав криницю у твоїм зітханні
чий кінь догрібся копитом до кореня калини
аж серце м’ятою холодною розтало
аж дотулилася росою далина до твої свити
тобі ще в ній як у квітці
що
ніч пряде у склепленім коневім оці
чиє дитя так гірко плаче у твоїм мовчанні
не встиг ще ж місяць націдити повні відра світла
ще не пішла ти з ними не торкаючись землі
попереду пташок у вирай