Віктор Грабовський

Кохання

“Я для тебе зійшла,
лиш для тебе прийшла,
пригорнися ж до мене, мій равлику!”
Полотнію,
німію —
отож-бо й воно, не журавлик.
“Простягни лишень руку, —
шепочеш-нашіптуєш срібно, —
лиш на мить!” — а серце заходиться дрібно-дрібно.
Вагаюся. Озираюся. Караюся. Каюся.
А все ж поволеньки так ступаю-приступаю
до краю, до твого раю…
Вже й позаду зло золоте,
а попереду
срібна стежечка,
ще й смерекова скрипочка грає.
“Дай уста твої, любий, — нашіптуєш дрібно-дрібно, —
лиш на мить!” — і серце зайшлося срібно.
Десь далеко зло золоте,
тільки скрипочка біля тебе.

“Побійся Бога, дитино, де ж то годиться, щоби хлопець
та й до зорі залицявся?! Не обіймайся із нею, сину,
бо колись візьме
й не відпустить…”

“Як же мені, нене, та без того раю,
коли моє серце скрипочка виймає?”

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Віктор Грабовський»