Надія Кир’ян

Кобри на золоті

Лаокоона немає,
а Змії обліпили землю.
З вікон будинків визирають
і кусають перехожих.
Проникли у грунт,
отруїли жито і яблука,
розвіялись серед степів.
Їхні отруйні жала
чорними прапорами
полощуться на вітрі,
торкаються мого обличчя.
Жах жене мене у ліс,
але й тут велетенський Змій
підставляє під ноги порепане коріння,
обплутує гілками дерев.
З жахом напружую всі сили,
Пручаюся —
і вириваю з корінням Зміє-ліс.
Беру його на плечі,
несу в розпечену пустелю,
відчиняю велетенську пащу
космічного корабля,
тисну на кнопку
“Вибух на 12849-ому кілометрі” —
і прокидаюсь.
Холодний піт витираю
білим рушником.

Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.


Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle