Лаокоона немає,
а Змії обліпили землю.
З вікон будинків визирають
і кусають перехожих.
Проникли у грунт,
отруїли жито і яблука,
розвіялись серед степів.
Їхні отруйні жала
чорними прапорами
полощуться на вітрі,
торкаються мого обличчя.
Жах жене мене у ліс,
але й тут велетенський Змій
підставляє під ноги порепане коріння,
обплутує гілками дерев.
З жахом напружую всі сили,
Пручаюся —
і вириваю з корінням Зміє-ліс.
Беру його на плечі,
несу в розпечену пустелю,
відчиняю велетенську пащу
космічного корабля,
тисну на кнопку
“Вибух на 12849-ому кілометрі” —
і прокидаюсь.
Холодний піт витираю
білим рушником.
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »