Тихий, теплий літній ранок.
Сонце встало. Вітер спить.
Вийшла дівчина на річку,
Сіла в човен і сидить.
Чарівка сама, як ранок,
Задивилася на світ...
Білий шус на синіх хвилях,
На деревах — білий цвіт.
Любо жити на цім світі,
Щастя любого ждучи...
Ах, коли б лише згадати
Сон, що снився уночі.
Дивний сон... Якісь палати,
Лицар в зброї на коні...
Ліс такий страшний, таємний...
Поле... Море вдалині.
Далі хмари, грім, пожежа,
Плач і стогін з-під землі.
Лицар-велетень в кайданах,
Кров на білому чолі.
І замислилась красуня...
Згадка в серце їй вп’ялась...
Нагло шелест... Обернулась:
Перед нею — Ігор-князь.
На йому убрання просте,
Без оздоби, без відзнак,
Лук з залізними кінцями,
Збоку страли, сагайдак.
Привітався з нею Ігор,
Попросив перевезти...
Загойдавсь на хвилях човен
І поволі став плисти.
І очей не зводить Ігор:
Що за дівчина-краса!
Заговорить: думка — сонце;
Очі — сині небеса.
Хто вона, чия і звідки,
Князь докладно розпитав,
А на другий день по неї
І сватів своїх послав.
І за князя вийшла заміж
Проста дівчина з села
І до смерті вірним другом
Князю Ігорю була.
Заспіваю вам не пісню Про стару старовину, Розкажу я вам не казку, А бувальщину одну.…
Читати далі »
О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! Співочий грім батьків моїх, Дітьми безпам'ятно забутий…
Читати далі »
Одну я любив за веселість, Другу я за вроду кохав, А третій за соняшний усміх Квітками дорогу встилав…
Читати далі »
В болотах жаби рай знайшли І там плодились і згнивали, А десь над ними клекотали В повітрі чистому орли…
Читати далі »
Нащо, нащо тобі питати, Чи я люблю тебе, чи ні… О, легше серце розірвати, Ніж знати відповідь мені…
Читати далі »