У чистім полі, в полі на роздоллі,
де колосочки проти сонця жмуряться,
Вернигора, Вернивода й Вернидуб —
три велетні —
зібралися та й журяться.
— Ми велетні, ми велетні, ми велетні.
Ми телепні, ми телепні, ми телепні!
І сила ж є, і серце не мізерне,
і сто віків ні вмерти, ні заснути, —
все вернем, вернем, вернем, вернем!
А вже пора було й перевернути.
Шипшина важко віддає плоди. Вона людей хапає за рукава. Вона кричить: - Людино, підожди! О, підожди, людино, будь ласкава…
Читати далі »
Дощ полив, і день такий полив'яний. Все блищить, і люди як нові. Лиш дідок старесенький, кропив'яний, блискавки визбирує в траві…
Читати далі »
Спини мене отямся і отям така любов буває раз в ніколи вона ж промчить над зламаним життям за нею ж будуть бігти видноколи…
Читати далі »
Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним…
Читати далі »
Пишіть листи і надсилайте вчасно, Коли їх ждуть далекі адресати, Коли є час, коли немає часу, І коли навіть ні про що писати…
Читати далі »