Юрій Андрухович

Касарня

ми навіть її не бачимо і не знаємо яка вона
адже вдосвіта вибігаємо з неї і повертаємось
коли споночіє
певно вона мурована
ще й досі в ній пахне людським потом
і сіном зі стаєнь гусарського реґіменту
здається має кам’яні сходи
а коли ми шкребемо її безконечно чорну підлогу
відламками шкла і тупими бритвами
то здається шкребемо спину великого кита
вгрузлого в мілину
у листопадовій пітьмі шостої ранку
лунає сурма побудки
розлучивши кожного з його нічними дівчатами
і під хрипкі погрози капралів
друга чота зіскакує на голови першій
ми ніяк не можемо розтулити очей і руки
все ще тягнуться за дівчатами котрі відпливають
і так починається день

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Юрій Андрухович»